Сьогодні Красноріченське святкує День народження
Історія виникнення селища Красноріченське тісно пов'язана з укріпленням державних кордонів наприкінці ХVII на початку ХVIII століття,
саме в цей час на території так званого Дикого поля створюються сторожеві пости з поселенням довкола них. Одним з таких поселень було і
Кабаннє (В 1973 році Кабаннє перейменовано в селище Красноріченське.) засноване в 1701 році на землі, приписаною до Сватової Лучки,
сотенного містечка Ізюмського Слобідського козацького полку. Основну частину його жителів становили вихідці з Дону.
Про походження назви селища є чимало легенд. Одна з них розповідає, що перше поселення біля річки Красної заснував козак Кабанський. В
іншій розповідається, що на берегах річки Красної водилося багато диких кабанів-звідси і назва слободи Кабаннє.
Населення займалося переважно хліборобством і винокурінням, торгували дьогтем, чобітьми, рибою, ікрою, милом, жінки ткали, як для
власних потреб, так і на продаж.
В своїх хатах селяни Кабаннього охоче давали притулок кріпакам, що тікали з Правобережної України чи з центральної Росії. Про це свідчить
скарга цареборисівських поміщиків Петру-1. У своєму листі вони повідомляли, що по річці" Красній біля Кабанячого броду донські козаки селять
російських людей. І ті люди - втікачі з Бєлгородського повіту, з приписаних до Воронежа різних міст, утекли вони від служби від" рубльових"
грошей і від корабельного будівництва".
В 1732 році в слободі налічувалось 76 дворів і 365 мешканців чоловічої статі. Наприкінці ХVIII століття значна частина земель в районі
Кабаннього належала поміїцикам Сокальському, Ляшенку і Капустянському які переселили сюди своїх кріпаків з інших місць у 1823 році число
жителів у Кабанньому перевищувало 3 500 чоловік. За найменше відхилення від регламенту селян суворо карали. Голод, злидні весь час
переслідували їх, частими були епідемії різних хвороб. Так від холери в 1848 році померло 420 чоловік, від кору -100 дітей, близько 200 чоловік
померло від цинги в 1849 році. В 1879 році у Кабанньому налічувалося 725 дворі де проживало : 2587 чоловіків і 2460 жінок. У сілі було 40
вітряків, торгувало 5 крамниць.
В 1905 році німець Г.Мюллер збудував у Кабанньому завод „Малоросія", що випускав брички та чавунне литво. Тут працювало понад 100
чоловік. У 1910 році почали діяти паровий млин і олійниця підприємця Фокта. У сілі зароджується робітничий клас.
На низькому рівні була народна освіта і культура. У Кабанньому працювала трирічна народна школа, відкрита в 1867 році, яку відвідували
близько 90 учнів. Ще гірше було становище з медичним обслуговуванням населення. Лише в 1910 році в сілі відкрито фельдшерських пункт.
Великою підмогою для місцевих селянських господарств було введення в 1926 році чавуноливарного заводу ім..Фрунзе (колишній „Малоросія"),
що виробляв деталі для возів, ремонтував сільськогосподарські машини, жителі потерпали від голодомору 1932-1933 рр. Під час німецької
окупації (10 липня 1942 - 30 січня 1943 року) для боротьби з окупантами в селі була створена партизанська група, якою командував Т.М.Стожко.
Коли фашисти ввійшли в село, механік заводу ім..Фрунзе М.В.Бурмака зняв з верстатів найважливіші вузли і надійно заховав їх. Решту
пошкодили партизани, і окупанти не змогли ні ввести в дію завод, ні вивезти обладнання.
У селі діяла також підпільна організація, яка налічувала 12 чоловік. Групу очолював В.Гусаров.
Сотні жителів Кабаннього героїчно билися на фронтах війни, 160 із них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, Ф.Т.Дачку,
Г.В.Бурмаці та В.П.Бородіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З перших днів визволення від фашистів ( 30 січня 1943 року) трудівники села взялися за відбудову зруйнованого господарства і в 1947 році
господарство досягло довоєнного рівня.
Продукція заводу ім..Фрунзе відправлялася у всі республіки Радянського Союзу та експортувалась до 17 зарубіжних країн в тому числі в
Болгарію, Румунію, В'єтнам, Турцію, Лівію, Сомалі.
З 1927 по 1974 рік в селі працював цегляний завод.
В 1971 році розпочато і в 1976 році закінчено будівництво радгоспу- комбінату „Кремінський"- промислового комплексу по вирощуванню і
відгодівлі свиней на 108 тисяч голів у рік.
Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 23 січня 1973 року селище міського типу Кабаннє Кремінського району
Ворошиловградської області було перейменовано на Красноріченське і Кабанську селищну Раду – на Красноріченську.
