Історія селища Красноріченське (колишнє Кабаннє) бере початок наприкінці XVII – на початку XVIII століття.
Історія селища Красноріченське (колишнє Кабаннє) бере початок наприкінці XVII – на початку XVIII століття. Саме у цей період для укріплення південних кордонів створювалися сторожові пости, навколо яких поступово виникали поселення. Перша письмова згадка про населений пункт датується 1702 роком. На річці Красній донські козаки заснували поселення Кабанній Юрт. Назву пов’язують із бродом, де дикі кабани переходили мілководдям річку. Ці території належали до Сватової Лучки – сотенного містечка Ізюмського слобідського козацького полку. Основну частину населення становили вихідці з Дону.
Жителі нерідко давали притулок утікачам-кріпакам із Правобережної України та центральних районів Росії. Про це свідчить скарга цареборисівських поміщиків до Петра І. У своєму листі вони повідомляли, що донські козаки «по річці Красній біля Кабанячого броду селять російських людей – утікачів із Бєлгородського повіту та інших міст, приписаних до Воронежа, які втекли від служби, від „рубльових“ грошей і корабельного будівництва».
У 1765 році після ліквідації російським урядом козацького самоврядування в Слобідській Україні населені пункти сучасної Луганської області, що належали Ізюмському слобідському козацькому полку, увійшли до складу Сватоволуцького комісаріатства Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії. Наприкінці XVIII століття значна частина навколишніх земель належала поміщикам Сокальському, Ляшенку та Капустянському, які переселяли сюди своїх кріпаків. У 1790 році в Кабанньому було збудовано дерев’яний храм Покрова Богородиці.
З 1820-х років по 1857-й, коли на території Луганщини існували військові поселення, на землях слобід Мілуватка, Кабаннє та Містки розміщувався Глухівський кірасирський полк. Наприкінці XIX століття розвиток поселення активізувався у зв’язку з будівництвом Катерининської залізниці. У 1894 році почалося прокладання залізничної лінії Лисичанськ – Харків через Кабаннє, а 19 грудня 1895 року на станцію прибув перший потяг. У 1898 році для збільшення вантажних перевезень було прокладено другу колію на ділянці Куп’янськ – Лисичанськ.
У роки революційних подій село неодноразово переходило під владу різних сил. Наприкінці листопада 1917 року в Кабанньому створили волосний революційний комітет. У квітні 1918 року до села підійшли австро-німецькі війська на підтримку гетьмана Павла Скоропадського, після чого більшовицькі загони залишили населений пункт. У червні 1919 року Кабаннє зайняли Денікінські війська, а в грудні 1919 року його захопили частини більшовицької Червоної армії.
Після цього території опинилася в центрі селянського повстанського руху, зокрема під керівництвом отамана Шаповалова. У липні 1920 року в Кабанньому повстанці роззброїли загін більшовиків: із 66 осіб конфіскували 66 рушниць, 8 сідел і 2 нагани; у цей період також загинули кілька селян і представників більшовицьких органів. У серпні–вересні 1920 року на півдні нинішньої Луганської області активізувалася РПА Нестора Махна. Більшовики намагалися перешкодити з’єднанню їх основної армії з місцевими повстанцями. У відповідь 31 серпня повстанці підірвали рейки залізниці Ізюм–Балаклія. 2 вересня через станції Сватове, Кабаннє та Хрипкове махновці перетнули залізницю Куп’янськ–Лисичанськ і вступили в коротку сутичку з бронепотягом без втрат. У 1921 році Махно, під тиском більшовицьких частин, проходив через Кабаннє і був змушений відступити у напрямку Гуляйпільщини, залишивши Луганщину. У 1922 році організований повстанський рух припинив своє існування.
У 1973 році указом Президії Верховної Ради Української РСР селище Кабаннє було перейменовано на Красноріченське що підкреслює географічний зв’язок поселення з річкою Красною.
